У розслідуваннях, як і в інших жанрах журналістики, більшість авторів мають свою професійну спеціалізацію, своє постійне коло професійних інтересів. Когось найбільше цікавлять питання державних закупівель і приватизації, хтось спеціалізується на організованій злочинності й кримінальному світі, хтось постійно розслідує військові злочини чи торгівлю людьми.

Вузька професійна спеціалізація дозволяє краще вивчити тему розслідування. Якщо Ви постійно цікавитеся новинами у двох-трьох галузях економіки або політики, Ви можете грамотно спланувати розслідування, пов’язане з цими галузями. Крім необхідної компетенції, постійна робота над обмеженим колом тем дозволяє встановити контакт з джерелами і експертами, які можуть суттєво допомогти у проведенні розслідування.

Для репортерів-початківців дуже важливі 2 моменти: 

  1. Ідіть за журналістською цікавістю. Якщо з’явився особливий інтерес до якоїсь дії, яка здається Вам нелегальною, спробуйте довідатися більше. Робіть замітки, перевіряйте інформацію, повертайтеся до теми. Те, що репортер робить з власної ініціативи, часто приносить великий успіх.
  2. Слідкуйте за тим, що пишуть інші журналісти-розслідувачі. До того, як кожен з них почав працювати над добрим розслідуванням, інші вже написали десятки цінних статей. Спробуйте слідкувати за авторитетними журналістами і за шанованими групами репортерів-розслідувачів. Завдяки їм Ви багато зрозумієте з того, як потрібно робити свою справу.

 

Загальний план проведення антикорупційного розслідування

Якщо Ви знайшли або отримали інформацію про незаконне збагачення чиновника чи про якусь схему виведення бюджетних грошей, то можна проводити розслідування за таким планом:

  1. Перевірка достовірності інформації, що стала предметом розслідування
  2. Побудова гіпотези розслідування
  3. Збір доказів
  4. Залучення експертів
  5. Генеральне інтерв’ю
  6. Фактчекінг і юридична експертиза

Перевіртка достовірності інформації, що стала предметом розслідування

У випадку, коли інформація надійшла із закритого джерела, то треба починати з її перевірки. Для цього широко використовують відкриті джерела: реєстри, бази даних, а також прямі запити журналіста до державних органів з питань, які його цікавлять. Журналістові важливо визначити, чи правдива вихідна інформація, на якій він має намір будувати своє розслідування.

Побудова гіпотези розслідування

Гіпотеза – це короткий план розслідування, в якому формулюється проблема і зазначаються особи, що за неї відповідають. Визначаються головні та допоміжні персонажі розслідування. Гіпотеза – це робоча карта розслідування. У процесі розслідування вона може мінятися. Спочатку гіпотез може бути декілька.

 

У 2011 році у Кишиневі відбулося жорстоке вбивство двох підлітків, що перебували в
машині і були вбиті пострілами в голову. Невдовзі поліція назвала підозрюваного, яким
став кишинівець Георгій Інкулець. Преса обрала вказаний шлях, оприлюднивши більше
подробиць про цю людину після відвідин його сім’ї і надавши нові деталі, що нібито
підтверджували звинувачення в убивстві. Хоч родичі звинуваченого говорили, що вже
декілька років не знають, де він перебуває, ніхто не ставив під сумнів факту, що вбивство
здійснив саме Георгій Інкулець. Були опубліковані численні статті про цього
підозрюваного і про вбивство, яке він нібито здійснив.

Тільки за рік поліція ідентифікувала тіло п’ятирічної давності, яке належало Георгію Інкульцю. Так з’ясувалося, що в момент звинувачення підозрюваний уже чотири роки був мертвий. Хибний слід, вказаний поліцією, увів в оману і журналістів з добрими намірами.

Conferinţă de presă cu Ion Inculeţ
consiliuldepresa.md

 

Усе потрібно ставити під сумнів, усе потрібно перевіряти декілька разів,
особливо, коли йдеться про серйозні звинувачення


Збір доказів

Це головна частина розслідування, спрямована на перевірку гіпотези. Тут, крім відкритих джерел, широко використовують неофіційні (закриті) джерела, тобто дані інсайдів, неофіційні бази даних. Треба зважати на те, що дані із закритих джерел, якщо на них посилатися у тексті розслідування, вимагають додаткового офіційного підтвердження
(легалізації).

Наприклад, Вам вдалося довідатися з джерел у правоохоронних органах про розкішний автомобіль, яким користується відомий політик. У самій публікації недостатньо буде посилань на слова свого джерела. Для повної достовірності потрібно, щоб або сам політик підтвердив цю інформацію, або зафіксувати на фото/відео, як він пересувається на цьому
авто.

Щоб виявити додаткові зв’язки між фігурантами розслідування, сьогодні розслідувачі широко використовують моніторинг соціальних мереж. Там часто можна знайти чимало інформації про родичів, друзів, про інтереси та спосіб життя фігуранта розслідування. Але і цю інформацію треба буде додатково перевірити, опитавши вашого фігуранта чи його друзів/родичів.

 

Залучення експертів

Коментар експерта необхідний у будь-якому антикорупційному розслідуванні. Експерт може оцінити і Вашу гіпотезу, і якість зібраних доказів. Він може доповнити доказову базу або навпаки, вказати на обставини, які свідчать на користь фігуранта і яких Ви могли не зауважити.


Експерт корисний і тому,
що допоможе журналістові уникнути
ризику висловити свою думку.


Журналістське розслідування може не містити думки репортера, загалом, тільки факти і достовірні дані. Зате розслідування може містити заяви і цитати, що належать експертам, які обґрунтовують і підтверджують звинувачення в корупції, що випливають з фактичного матеріалу. Тому опитані експерти, які коментують випадки корупції, відмивання грошей чи зловживання посадою, повинні бути справді авторитетними, незалежними, непідкупними і добрими професіоналами. Це додає ваги і значення матеріалові. У випадках корупції в якості експертів можуть виступати представники певних дослідницьких центрів (think tank) або НУО, які тривалий час займаються транспарентністю, державними фінансами, демократією і розвитком.

.

 

Генеральне інтерв’ю

Це – фінальний етап перевірки гіпотези і достовірності зібраних доказів. Генеральне інтерв’ю – це відкрита і предметна розмова з головним фігурантом розслідування. Його мета полягає в тому, щоб, з одного боку, на підставі зібраних доказів поставити максимально предметні жорсткі питання фігурантові, з іншого боку – дати йому можливість представити і відстояти свою позицію за кожним пунктом гіпотези розслідування.

Взагалі, в антикорупційних розслідуваннях генеральне інтерв’ю нерідко закінчується щойно розпочавшись, тобто фігурант розслідування просто зачиняє двері перед носом журналіста, кладе телефонну слухавку або тікає від журналіста. Така поведінка також підтверджує слушність підозр і достовірність зібраних у розслідуванні доказів.

Ми повинні підкреслити, що інтерв’ю беруть, як правило, після того, як уся інформація зібрана і перевірена. Багато журналістів роблять це усього за декілька годин до публікації, тому що часто трапляється, що корумповані політики заважають розслідуванню, коли довідуються про нього задовго до публікації. Вони можуть чинити тиск на керівництво редакції (це відбувається у засобах масової інформації, що належать політикам) або можуть змінити дані, що містяться у матеріалі (продати будинок, змінити дані у договорах, перевести активи чи переоформити бізнес на родичів і т. д.). Але якісне і достовірне розслідування завжди закінчується інтерв’ю або принаймні пропонує читачеві чітку інформацію про те, що журналіст використав усі засоби, щоб вийти на контакт з фігурантом.


Ключовим моментом інтерв’ю є ретельно
підготовлені питання.


Іноді вони можуть бути провокативними. У відповідь фігурант розслідування  може відверто казати неправду чи використовувати психологічний тиск на журналіста. Як показує досвід, іноді політики говорять, що не можуть відповісти на запитання, тому що вони важко хворі або їхня кохана людина щойно померла, або у них весілля єдиної дитини
і статтю треба відкласти, бо вона може розслідування до розпаду нової сім’ї. Журналісти, оскільки вони люди, іноді теж відчувають психологічний тиск – через співчуття до хворого чи трауру або небажання нашкодити людині, яка щаслива у шлюбі. Такі випадки потрібно обговорювати з командою або з кимось досвідченішим, щоб журналіст не мав відчуття вини і був упевнений, що працює професійно.

Фактчекінг і юридична експертиза

Останній етап перед публікацією – це порядкова перевірка надійності й правильності, викладених у тексті фактів (фактчекінг). 

Перевіряйте по літерах і цифрах усі імена, адреси, посади, назви установ, законів, цитованих документів. Майте на увазі, що ті, кого Ви описуєте у журналістському розслідуванні, можуть не зрадіти, що їх викрили, тому спробують, у свою чергу, створити враження, що Ваша робота неякісна, несерйозна, неважлива. Якщо вони знайдуть хоча б одну помилку, наприклад, якщо дата угоди, описаної в матеріалі – 23 вересня, а насправді вона відбулася 23 жовтня, то людина, якої це стосується, не скаже, що угода укладена 23 жовтня, а публічно оголосить, що 23 вересня не укладалась ніяка угода і надасть докази, що у вказаний день нічого такого не відбулося. Будьте певні, що «герой» потурбується про те, щоб широко розповсюдити цю помилку, підключить залежні ЗМІ до процесу очорнення чи заперечення розслідування. 


Маленька помилка може підірвати
довіру до доброго матеріалу.


Після перевірки фактів і тверджень проводиться ретельний аналіз на предмет юридичних ризиків у випадку публікації.  

Юридичні ризики потрібно розглядати зі спеціалізованим юристом або, принаймні, з журналістом, що має досвід в галузі розслідування. Юридичні ризики можуть призвести до фінансових та економічних втрат, оскільки в державах з корумпованими правовими системами журналісти часто змушені платити величезні суми у якості компенсації за
«образу честі і гідності».

Варто також оцінити ризики, пов’язані з безпекою репортера або цілої команди після публікації розслідувань, у межах яких виявляються серйозні порушення. Ризики потрібно оцінювати без паніки, але серйозно аналізувати ряд елементів: чи були в «героя» розслідування судимості, чи нападав він на осіб, які його критикували, чи Ви у процесі розслідування зіткнулися з погрозами, чи є підстави вважати, що «фігурант» може вдатися до різних сценаріїв розправи. Слід врахувати, що у пострадянських державах уже було чимало нападів на журналістів, деяких навіть убили, а правоохоронні органи не завжди достатньо незалежні і професійні для того, щоб якісно розслідувати напади на журналістів.

Щоб гарантувати репортерові безпеку, розслідування можна підписувати не його іменем, а назвою редакції чи псевдонімом. Якщо виникає конкретна загроза, рекомендується, щоб команда репортерів зробила публічну заяву чи розповсюдила прес-реліз, щоб поінформувати громадськість про факти тиску чи якісь додаткові ризики.

Тільки після цього етапу розслідування може бути готовим до публікації.

.

 

Загальний план антикримінального розслідування

На відміну від антикорупційного розслідування, проведення антикримінального розслідування має свою специфіку і свій алгоритм. Складність проведення антикримінального розслідування полягає в тому, що більшу частину доказів можна
отримати тільки із закритих джерел, оскільки фігуранти розслідувань про вбивства чи грабежі майже не залишають про себе публічної інформації. Інша складність полягає в тому, що рідні чи друзі жертви злочину можуть перебувати у стані шоку і боятися за власну безпеку, тому вони неохоче йдуть на контакт з журналістами.

Пропонуємо приблизний план проведення антикримінального розслідування:

  1. ОМЗ (огляд місця злочину)
  2. Робота зі свідками
  3. Побудова гіпотези
  4. Робота з доказами і результатами експертиз
  5. Реконструкція подій
  6. Генеральне інтерв’ю
  7. Фактчекінг та юридична експертиза

ОМЗ (огляд місця злочину)

Уважний огляд, а потім – фото- і відео документування ситуації на місці злочину дає змогу потім перевірити гіпотезу і правильно реконструювати події. ОМЗ – це доволі складна процедура, оскільки вимагає фіксації найдрібніших, на перший погляд навіть незначних деталей. Рівень освітлення вулиці, кількість очевидців, фрагменти предмета злочину, хто першим побачив жертву, за яких обставин, яка була погода і т. д… Усі ці найдрібніші деталі можуть зіграти важливу роль для розуміння того, що відбулося насправді і хто може бути причетним до злочину. Несуттєвих деталей тут бути не може.

Робота зі свідками

Це наступний етап розслідування, який вимагає багато праці. Він передбачає опитування родичів жертви злочину, її друзів, колег, а також сусідів (обхід квартир), випадкових перехожих, які могли стати свідками злочину. У процесі роботи зі свідками ставлять декілька блоків запитань:

  • Базова інформація про свідка.
  • Що йому відомо про подію?
  • Де він перебував у момент злочину і що конкретно бачив чи чув? Які деталі вдалося запам’ятати?
  • Які підозрілі моменти свідок раніше зауважував у поведінці жертви, його рідних/друзів?
  • Кого з підозрілих людей міг бачити свідок у день злочину або незадовго до нього?

Кожна деталь, яку може пригадати свідок, вимагає окремого уточнення: як саме це виглядало, в який час, які характерні риси і т. д. Важливо також зауважити, що несуттєвих свідків не буває. Будь-який випадковий перехожий чи сусід може виявитися важливим свідком події. Тому в районі місця злочину проводять за можливості повне, а не вибіркове
опитування усіх свідків.

  

Побудова гіпотези

На підставі зібраних на місці злочину даних висувається робоча гіпотеза, в якій описується версія подій і визначається коло можливих винуватців. Як і у випадку з антикорупційним розслідуванням, гіпотез може бути декілька.

Щоб правильно збудувати гіпотезу, потрібно не тільки оглянути місце події, а й ретельно вивчити недавнє минуле жертви, коло її знайомств та інтересів.

 

У 2012 році у Молдові сталося вбивство – був убитий молодий чоловік, пов’язаний з кількома злочинними групами. Хоча у момент злочину на місці вбивства були присутні декілька осіб, не всі імена були зразу встановлені. За основною версією поліції це нагадувало звичайну розправу у групі молодих людей, у декого з них були судимості. Тільки інтерес преси і громадянського суспільства виявив гучні імена і зв’язки зі світом політики. За цей час один із підозрюваних у причетності до вбивства дуже швидко вступив у політичну партію, очолив список кандидатів у Парламент і став депутатом. Ця несподівана політична кар’єра викликала пильну увагу ЗМІ до інтересів «нового депутата».

Робота з доказами і результатами експертиз

Після роботи над першими трьома етапами проводиться збір додаткових доказів: повторні зустрічі з найважливішими свідками, вивчення відео з місця події, збір інформації про власників автомобілів, що були на місці події, розмови з ними.

Одним з найважливіших елементів такого розслідування стають результати професійних експертиз: патологоанатомічної, балістичної, вибухотехнічної, дактилоскопічної та інших. На жаль, журналіст-розслідувач прямо не завжди може отримати до них доступ, бо він не є учасником кримінального процесу. Але встановивши контакт з родичами жертви чи адвокатами, через них розслідувач може ознайомитися з результатами більшості експертиз, що може зіграти безцінну роль для встановлення картини злочину при розслідуванні.

.

 

Реконструкція події

На підставі зібраних доказів проводиться реконструкція злочину для остаточної перевірки гіпотези журналістського розслідування або перевірки версії офіційного слідства.

Насправді фінальне відтворення служить матрицею, на яку накладаються елементи розслідування. Вони вписуються чи не вписуються у логіку події, стикуються чи не стикуються між собою.

Якщо зібрані докази при реконструкції подій не узгоджуються з іншими, їх ще раз перевіряють на достовірність і у випадку невідповідності не включають у розслідування, шукають інші докази.

Якщо гіпотеза розслідування не відповідає картині, отриманій у результаті реконструкції подій, її також можна відкинути або змінити.

.

Генеральне інтерв’ю

Якщо розслідування проведене правильно, а журналіст був достатньо наполегливим і впертим, то він може отримати шанс поставити запитання виконавцям і (або) організаторам злочину. На жаль, це трапляється рідко. Іноді це відбувається через тривалий час. У цьому випадку журналіст, дотримуючись усіх принципів професійної безпеки, на підставі зібраних доказів проводить інтерв’ю з фігурантом розслідування.


Інтерв’ю-конфронтація проводиться
тільки після перевірки усіх пунктів звинувачення,
інформації, даних і фактів.. 


Оскільки жодна людина не зрадіє, що її звинувачують в убивстві, журналіст повинен уникати звинувачувального тону – треба лише попросити людину прокоментувати обставини, виявлені під час розслідування.

У країнах з високими стандартами демократії і прав людини розслідуванням убивств займаються правоохоронні органи, там у журналістів ширший доступ до інформації. У деяких країнах колишнього Радянського Союзу, де корумпованість поліції, прокурорів, суддів і надалі є проблемою, журналісти часто стикаються з непрофесійністю правоохоронних органів або навіть приховуванням окремих деталей з політичних міркувань. У таких випадках конфронтаційне інтерв’ю потрібно брати також у представника правоохоронного органу, який відповідає за належне розслідування злочину. При цьому інтерв’ю треба брати без приховування інформації або маніпулювання нею.

 

Фактчекінг і юридична експертиза

Останній етап перед публікацією: послідовна перевірка надійності й правильності, викладених у тексті фактів (фактчекінг). Після цього проводиться ретельний аналіз юридичних ризиків у випадку публікації. Тільки після цього етапу, журналістське розслідування можна вважати готовим до публікації.

 

У 2014 році у популярному американському журналі Rolling Stone, відомому якісними
лонгрідами, вийшло журналістське розслідування «Изнасилование в студенческом
городке
» («Згвалтування у студентському містечку») (оригінал статті видалений,
посилання на кеш). У своїй статті досвідчений журналіст Сабріна Р. Ердлі розслідувала
обурливе повідомлення про групове зґвалтування студентки престижного Університету
штату Вірджинія, відомої під іменем Джекі. Розслідування мало величезний розголос у
США та Європі, особливо тому, що автор зачепила дражливу тему, яка давно мучила
американську систему вищої освіти: бездіяльність адміністрацій університетів у випадку
сексуального насильства на їхніх територіях. Але вже за декілька днів журналісти інших
видань почали вказувати на цілий ряд невідповідностей у розповіді й піддавати сумніву версію Джекі. В університеті і в країні почалися протести студентів проти жорстких заходів, вжитих Університетом штату Вірджинія проти студентського братства (fraternity), де нібито відбулося зґвалтування. Ще за декілька тижнів сама Сабріна Ердлі заявила про втрату довіри до свого джерела. Під тиском професійної критики і громадської думки, а також кількох судових позовів, поданих проти Rolling Stone, редакція журналу була змушена випустити офіційне спростування статті та зняти її зі свого сайту.

Провідні професори факультету журналістики Колумбійського університету на прохання
головного редактора Rolling Stone підготували детальний аналіз статті й процесу
розслідування (”A Rape on Campus: What Went Wrong?”), для якого вони провели десятки
інтерв’ю з фігурантами статті. Однією з ключових помилок автора серед багатьох інших,
була та, що вона не провела генерального інтерв’ю з ймовірним ґвалтівником, щоб почути його версію подій, пояснюючи це бажанням відгородити Джекі від травматичних
розпитувань. Якщо б Ердлі спробувала сконтактувати з цим молодим чоловіком, то
з’ясувала б, що студента з ім’ям, яке назвала Джекі, в університеті ніколи не було, а саму
подію дівчина практично повністю вигадала.

Цю статтю-розслідування практично зразу охрестили «журналістським провалом 2014 року», а аналіз професорів Колумбійського університету став хрестоматійним. Непідтверджені факти, описані Ердлі переважно зі слів нібито потерпілої, дуже підірвали репутацію університету, студентського братства, журналу, а найбільше зашкодили
реальним жертвам сексуального насильства та їхнім захисникам. Станом на кінець 2016 року суди все ще розглядали два позови проти журналу. Справжнє ім’я Джекі за рішенням суду не розкривається.