Право збирати і розповсюджувати інформацію

Відстоюючи інтереси суспільства, журналіст-розслідувач має право збирати інформацію з відкритих джерел, робити запити, працювати з відкритими реєстрами, залучати експертів, аналізувати іншу публічну інформацію на сайтах і у звітах державних органів. Він також має право відвідувати органи державної влади, що не є режимними об’єктами, проводити
в них аудіо- та відеозапис, фотографувати.

Кожен журналіст повинен ознайомитися із законом про доступ до інформації у своїй країні, довідатися про терміни надання інформації та інші можливості. Як правило, в усіх пострадянських країнах інформація, що є в розпорядженні державних органів, є публічною. Та незважаючи на це, багатьом репортерам цих країн відмовляють у доступі до інформації. Важливо знати, коли чиновник відповідає, що потрібно робити письмовий запит, репортер повинен покликатися на закон, за яким чиновники зобов’язані надавати усну відповідь. Коли чиновник говорить, що надасть відповідь протягом 20 днів, нагадайте йому, що закон передбачає надання відповіді протягом п’яти днів. Коли
чиновник розуміє, що має справу з журналістом, який знає закон, він стає відповідальнішим. Та все ж варто робити запити, коли Вам відмовляються надати усну інформацію. Письмовий документ завжди є доказом, який допоможе журналістові. Запит на отримання інформації зробити легко:» «На підставі Закону про доступ до інформації, просимо відповісти на такі запитання: 1 …, 2…, 3…».


Сформулюйте відкриті, але не філософські запитання, які змусять чиновників установи дати на них точні відповіді.


Якщо ж інформація, яка потрібна для розслідування, закрита, але становить великий інтерес для суспільства, а журналіст може її отримати, не порушивши закону, він має право її використати.

Тут важливо підкреслити, що виправданим є використання лише такої закритої інформації, яка справді має велике суспільне значення і приховування якої може бути шкідливим для самого суспільства.

 

Джерела в правоохоронних органах передають журналістові записи телефонних розмов
високопоставленого політика. Якщо в них іде мова не про особисте життя політика, а про
розкрадання бюджетних коштів, перешкоджання правосуддю, підкуп і т. д., то суспільний
інтерес до публікації подібної інформації перевищує, можливо, навіть не цілком законний
спосіб її отримання інформатором, джерелом. Але сам журналіст не має права
використовувати незаконні методи отримання інформації, навіть якщо вона має великий
суспільний інтерес.

Журналісти-розслідувачі часто чують звинувачення на свою адресу від політиків за
втручання в особисте життя, коли вони публікують важливі закулісні факти про політичну корупцію чи інші порушення закону. Але межі особистого життя політика значно вужчі, ніж у звичайної людини. Наприклад, можна слідкувати за політиком або чиновником у публічних місцях, щоб з’ясувати, з ким він зустрічається. Журналісти міжнародної мережі
розслідувачів OCCRP свого часу опублікували відеозапис, як екс-прем’єр Сербії і його радник з питань внутрішньої політики неодноразово зустрічались з главами мафії і керівниками балканських наркосиндикатів.

New Videos Show Crime Boss Meeting Top Serbian Police
STEVAN DOJCINOVIC (KRIK.RS) | Organised Crime and Corruption Reporting Project (OCCRP)

 

 

Таким чином, те, що для звичайного громадянина є чимось особистим і захишене правом на недоторканість приватного життя, для політика є предметом пильної уваги суспільства.

Робота «під прикриттям»

У тих випадках, коли важливу для сусільства інформацію неможливо роздобути іншим шляхом, журналіст може видати себе за іншу людину. Співробітники спецслужб і правоохоронних органів роблять це регулярно. Така практика називається роботою «під прикриттям» (under cover). У цьому випадку журналіст «міняє професію» – він може
влаштуватися менеджером з продажу у велику корпорацію, яка освоює бюджетні кошти. Або стати кур’єром, який приносить кореспонденцію в офіс злочинного угруповання. Або освоїти тимчасово будь-яку іншу професію, яка дасть йому змогу наблизитися до фігурантів його розслідування.

 

Яскравий приклад вдалої роботи «under cover» – документальний фільм-розслідування
«From Russia with Cash» («З Росії з готівкою»), підготований британським телеканалом
«Channel 4» і «Радіо "Свобода"». У ньому журналісти (Роман Борисович і Наталія Седлецька) грають роль закоханої пари, де чоловік – високопоставлений російський чиновник намагається вкласти вкрадені бюджетні гроші у британську нерухомість. Численні розмови з лондонськими ріелторами, записані на приховану камеру показують, що відмивання і легалізація вкрадених грошей через купівлю нерухомості – звичайна практика в столиці Великобританії. І мало хто в Об’єднаному Королівстві буде перейматися походженням Ваших грошей, якщо на кону – вигідна угода.

From Russia with Cash
Роман Борисович и Наталья Седлецкая | Channel 4, Радио «Свобода»

 

Журналіст також має право не розголошувати особисту інформацію про свої джерела. У більшості країн – у тому числі східноєвропейських – це розголошення може відбуватися тільки за рішенням суду. Таким чином, надавачам інформації гарантується безпека у випадку передачі розслідувачу важливої інформації. Крім того, самі журналісти мають право, коли є така необхідність, публікувати свої матеріали під псевдонімами або навіть анонімно. Але цей крок справді має бути виправданим.

Обов’язок подавати повну і достовірну інформацію

Збираючи і публікуючи інформацію, журналіст-розслідувач повинен надавати можливість коментувати зібрані факти фігурантові розслідування. Ці коментарі повинні супроводжувати усі головні висновки розслідування.

Крім того, журналіст-розслідувач зобов’язаний висвітлювати тему якнайповніше, надаючи можливість висловитися не тільки противникам фігуранта розслідування, а й його прихильникам. Також важливо представити точку зору незалежних експертів, які можуть у цілому розкривати тему і пояснювати складні факти. Необхідно також пам’ятати про контекст подій і розглядати те, що відбувається у контексті.


Очевидним є і те, що вся інформація має бути достовірною.. 


Для такої перевірки розслідувач повинен проаналізувати усі викладені у тексті твердження і поставити собі перше запитання: «Я це знаю? Чи тільки припускаю?». У випадку, якщо подана інформація не є встановленим фактом, а тільки
припущенням, то фрагмент у тексті не повинен формулюватися категорично, він радше має звучати як припущення. Наприклад: «можна зробити висновок…», «можна припустити…» і т. д. Якщо фрагмент тексту, який Ви перевіряєте, на питання «Я це знаю?» дає позитивну відповідь, тоді розслідувач ставить собі друге запитання: «Звідки я це знаю?», після цього твердження треба підкріпити доказом. Так відбувається первинний фактчекінг, його проводить сам розслідувач ще на етапі підготовки тексту.

Також журналіст повинен прорахувати усі можливі ризики для своїх джерел у випадку публікації наданої ними інформації і тоді зобов’язаний зробити все, щоб їх убезпечити.

Завжди запитуйте в інформатора, чи він згоджується, щоб ви розкрили його особу. Якщо інформатор неповнолітній, у нього є якісь обмеження, чи він перебуває під опікою (як це буває у випадку жертв торгівлі людьми чи сексуального насильства), краще захистити його особу, навіть якщо опікун згодиться відкрито публікувати дані. У випадку розкриття скандалів про корупцію, про відмивання грошей чи інші злочини, переконайтеся, що людина, яка їх розкриває, усвідомлює ризики і готова взяти їх на себе. Врахуйте, що часом джерела уже відчували стрес чи тиск. Якщо людина не погоджується, щоб Ви розкривали її особу, Ви повинні будь що дотриматися слова.


Читайте далі
Де публікуватися?