Безпека – важлива проблема в роботі журналіста-розслідувача. Вона включає фізичну безпеку журналіста, кібербезпеку і правову безпеку.

Фізична безпека журналіста

У даному випадку мова йде не про володіння прийомами рукопашного бою, а про те, щоб звести до мінімуму загрози життю і здоров’ю розслідувача. Головна рекомендація у цьому випадку: робота над резонансними темами розслідувань повинна проводитися групами журналістів або у складі мережі. Коли розслідування проводиться групою журналістів, його фігурант розуміє, що усунення одного репортера не вирішить його проблеми і не зупинить розслідування. Таким чином, на відміну від індивідуальної роботи, робота в групі не просто ділить ризики безпеки на всіх, а зводить їх до мінімуму.


Очевидним є і те, що вся інформація
повинна бути достовірною


Ще ефективнішим способом усунення ризиків є робота в мережі розслідувачів (network). Національна чи міжнародна мережа розслідувачів, на відміну від групи, не просто дозволяє охопити більшу ділянку роботи, але й може мати власних юристів, аналітиків, контакти у правоохоронних органах чи в середовищі депутатів парламенту. Це дозволяє ефективніше проводити розслідування і краще захищати журналіста.

Звичайно, навіть працюючи в групі чи в мережі, не можна повністю виключити всі ризики в роботі розслідувача. Вони все одно залишаються, як і в будь-якій іншій професії.

Тут можна ознайомитися з посібником організації «Репортери без кордонів» на тему безпеки журналістів.

Цифрова безпека

Найважливіші правила і принципи безпечної роботи з електронною поштою, соціальними мережами та іншими Інтернет-ресурсами викладені на сторінці Глобальної мережі журналістів-розслідувачів.

Детальніша інформація і поради з кібербезпеки для журналістів представлені у міжнародному проекті «Security-in-a-box».
 

Правова безпека

Правова безпека починається з того, що розслідувач приймає факт, що будь-який матеріал перед публікацією повинен обов’язково перевірити юрист.

Юридичну підтримку журналістам-розслідувачам надають як міжнародні, так і місцеві організації. В Україні таку допомогу надають Інститут розвитку регіональної преси і Центр демократії і верховенства права. Вони можуть безоплатно ще до
публікації провести юридичну експертизу текстів журналістських розслідувань, а також безкоштовно представляти інтереси журналістів у суді, якщо є позови від фігурантів.

Існує багато способів чинити тиск на журналіста. Перед публікацією статті це можуть бути телефонні дзвінки, електронні листи, звичайні (паперові) листи, візити в редакцію, під час яких «герої» розслідувань намагаються «переконати» журналістів, що їхній медіа-продукт некоректний, його потрібно відкласти, він містить брехню, тому є ризик судових позовів. Журналіст повинен записувати і зберігати усі повідомлення, імена і джерела. Звичайно, завжди варто двічі перевірити усе сказане «героями», але це не означає, що статтю не потрібно публікувати.


За 12 років існування «Ziarul de Gardă» в Молдові практично щомісяця відбувається принаймні одне слухання у справі проти цієї газети. Але за 12 років жодна справа не була програна.


Якщо дотримуватися усіх пунктів Розділу ІІІ цього посібника, журналіст не повинен програти суд у демократичній країні. Звичайно, у деяких країнах колишнього СРСР, як і раніше, існують проблеми з незалежністю судової системи, з корупцією та політичним контролем у галузі правосуддя. Але чим слабша демократія, тим більше потрібні журналістські розслідування. Журналісти повинні бути мужніми, але й коректними з деонтологічної точки зору. 

Коли журналіст отримав повістку до суду, він повинен зробити такі кроки:

  1. подзвонити адвокату;
  2. уважно прочитати звинувачення та зіставити їх з текстом;
  3. прочитати закон про ЗМІ (варто знайти і вивчити його ще до того), просто, щоб
    відновити у пам’яті;
  4. якщо виявлено якісь помилки, завжди є час і місце, щоб виправити інформацію. Якщо журналіст зробив щось неправильно, завжди можна перепросити.


У великих редакціях є свої власні юристи, що спеціалізуються у сфері журналістських свобод та різних аспектах свободи слова. Якщо ні, то завжди знайдеться громадська організація або окремі юристи, що нададуть допомогу.

У Молдові, у Незалежному центрі журналістики, є Відділ захисту прав ЗМІ. Його юристи допомогли багатьом журналістам у Молдові, надавали їм безкоштовні консультації або юридичний супровід у суді.

Крім того, у Молдові діє  Асоціація незалежної преси, в якій теж є юрист, що консультує її членів.

Іноді вдається отримати підтримку відомих адвокатів, які pro bono готові надати правову допомогу редакції чи журналістові, якщо вони вважають випадок цікавим для своєї практики або високо оцінили роботу журналіста.

З’являється усе більше і більше мобільних додатків та сайтів для журналістів, у тому числі таких, що стосуються їхніх прав: в Україні є додаток: J-SOS, в Росії – «Довідник журналіста».

Існують міжнародні організації, які надають журналістам фінансову підтримку і консультують у випадку серйозних проблем і загроз.

 

 

Lifeline Fund

Lifeline Fund

International Media Support Safety Fund

International Media Support Safety Fund

The Assistance Desk of Reporters without Borders

The Assistance Desk of Reporters without Borders

Media Legal DefenceInitiative

Media Legal DefenceInitiative

Committeeto Protect Journalists

Committeeto Protect Journalists